У перший день літа помандруємо у замок, в якому зупинявся сам король Артур, а кімната з ліжком, на якому він спав і досі згадується у довідниках, хоч історію можна назвати лише красивою легендою.
Бретань цікавий регіон. Якщо звернути з авторуту і проїхатися сільськими дорогами, то раз по раз перед очима виринатимуть сховані у зелені лісів та полів цілком жилі і добре збережені замки і маєтки.
Деякі з них практикують візити з гідом у високий сезон, деякі лише на Дні Спадщини (початок вересня), а є такі, що не відкривають двері для громадськості під жодним претекстом.
Навіть, якщо будівля класифікована, як пам'ятка архітектури, власники не мають зобов'язання показувати її всім охочим. Особливо, якщо сім'я не потребує державних коштів на утримання.
На даний час, у нашому департаменті ми познайомилися з представниками трьох різних родин, колишніх вельмож, кожному з яких належали цілі округи. Щось схоже, як у "Аббатстві Даунтон", якщо пам'ятаєте.
Сім'я благородного походження жила у замку, а на фермах працювали селяни.
З плином часу ситуація змінилася. Не всі нащадки мали змогу утримувати великі маєтки, тож викуповували у селян їхні ферми і таки селилися на родинних угіддях.
Вчора ми були в гостях у нових знайомих: сім'я, що на час карантину переїхала у Бретань з Версалю. Красива кам'яна ферма, обвита квітучими трояндами, глибоко посеред бретонського лісу.
Ввечері у сад заходять навіть олені, можна побачити і зайців, і лисиць, і диких козуль.
Ферма землями прилягає до замку, в якому живе дядько нашої знайомої. А у дитинстві жила і вона, коли замком ще керувала бабця. Робимо невеликий променад територією. Розпитую про замок, який, на жаль, нові власники закрили для відвідувачів.
Легенда про короля Артура дуже подобається американцям. Вони часто приїздили колись, коли ще замок відвідувався і навіть регулярно намагалися виловити з озера поруч меч Артура. Але чомусь нікому так і не вдалося 🤷♀️
Поки ми гуляємо вздовж озера, у замку відчиняються двері, тендітна постать збігає по кам'яних сходах униз і махає нам рукою привітання. Наближаємося. Це тітка моєї співрозмовниці і власниця замку, за сумісництвом.
Знайомимося. Жюлі розповідає, що я цікавлюся історією замку і жінка люб'язно запрошує нас усередину на невеличку екскурсію. Ми всі приблизно однолітки. У неї двоє дівчаток одного віку з моїми дітьми. Всі разом біжать до величезної бібліотеки, оббитої дерев'яними панелями, щоб подивитися на пташок у клітці. А ми починаємо огляд.
Замок прекрасний. Як музей, але у хорошому, не нафталінному значенні. Інтер'єри, красиві меблі, картини, гобелени Наполеонівської епохи...
Мама теперішнього власника —велика любителька антикваріату. Довгий час тримала антикварний магазин у нашому місті, а 40 років поспіль, щоліта на території маєтку відбувався найбільший у регіоні антикварний ринок! Цього року вперше його не буде.
Родина має глибоке і давнє коріння.
Один з предків був міністром під час правління Наполеона, про цей час свідчать окремі деталі інтер'єру (годинники, золочені дзеркала, люстри, картини)
Інший, значно пізніший предок —учасник двох світових воєн, один з перших французьких авіаторів, на рівні з Екзюпері, мер містечка і ярий захисник місцевих мешканців від німців. Життя його закінчилося у одному з німецьких концентраційних таборів. Німці взяли у полон двох його синів і погодилися їх обміняти лише на батька. Звісно, той не роздумував. Помер у віці 50 років від якоїсь хвороби у таборі...
Замок бере початок ще у 12 ст і поступово добудовувався та перебудовувався кожним поколінням. Останні глобальні добудови зробила бабця сучасників. Вона ж тримала двері замку відчиненими для всіх, бо вважала, що таку красу мають бачити якнайбільше людей.
Теперішні власники ж просто живуть. Користуються всіми речами, танцюють у просторому салоні з стародавніми люстрами, влаштовують родинні обіди за величезним масивним столом, біля гігантського кам'яного каміну з гербами і знаменами. Якраз під час візиту на одній люстрі випала свічка. Господиня не задумуючись притягнула крісло обтягнене білим шовком і, не знімаючи взуття, полізла ставити річ на місце...
У бібліотеці товстелезні старі книги у тиснених позолочених обкладинках стоять в перемішку з дитячими зошитами та книжками —дистанційне ж навчання.
На завершення, прихожа декорована величезним скелетом китового хвоста —це вже данина захопленням молодших поколінь...
На жаль, якщо ви захочете тут прогулятися, то лише доріжками вздовж подвір’я. Далі таблички попереджають, що власність приватна і візити не толеруються. Хіба от у таких геть виняткових ситуаціях.
А ще на території маєтку є каплиця Saint - Antoine, де вже багато століть хоронять усіх представників родини.
Я обожнюю пізнавати історію через такі деталі і розповіді з перших вуст. Наочна ілюстрація, що все тече, все змінюється, але все ж минуле треба пам'ятати, берегти, бо воно впливає на майбутнє.
Коментарі
Дописати коментар