Міністерство культури з’явилося у Франції разом з V Республікою і Андре Мальро. "Вам буде корисно тримати при собі Мальро",-рекомендує генерал де Голль своєму прем'єр-міністру Мішелю Дебре при формуванні першого уряду V Республіки.
"Придумайте для нього Міністерство, наприклад, об'єднання служб, які можна буде назвати "культурними справами". Мальро надасть форми вашому уряду. »
Створюючи "Міністерство культури" декретом від 3 лютого 1959 року, генерал де Голль підкреслює: "Культура домінує над усім, вона є необхідною умовою нашої цивілізації… »
Дебре ж не бачить потреби у такому міністерстві, вважаючи, що уряд має займатися хіба що збереженням спадщини і окремого міністра для цього не потрібно.
Дивно зараз усвідомлювати, що раніше такої інституції не існувало.
Та завдяки політиці новоствореного міністерства та особисто заслугам Андре Мальро культура у Франції справді у привілейованому становищі.
Мальро притримувався думки, що Міністерство у справах культури має завдання зробити доступними для якомога більшої кількості французів найважливіші твори людства, і в першу чергу Франції ; забезпечити найширшу аудиторію культурній спадщині.
Так хто ж такий цей Андре Мальро?
Особистість він дуже неоднозначна: державний міністр, який ніколи не балотувався на вибори і який був висунутий на посаду швидше, як " бренд"; людина, переслідувана смертю, яка мусила захищати живі творіння , зрештою міністр культури, у якого не навіть не було середньої освіти!
Андре Мальро народився у 1901 році, в Парижі у родині комерсанта. За кілька років батьки розлучилися, дитина залишилася з матір’ю та її родиною, у не дуже благополучному передмісті Парижа - Бонді.
Про дитячі роки у хлопця залишилися не найкращі спогади. Батько одружився вдруге ,то ж у Андре було два зведених брати, обидва не повернулися з війни. Мине багато часу і Мальро одружиться з вдовою свого брата та всиновить свого племінника!
Як можна здогадатися, зі згадки про неблагополучний район – хлопець не закінчив ліцею і не отримав свідоцтва про середню освіту. Та це не завадило йому стати письменником, отримати Гонкурівську премію у 32 роки та згодом стати не лише очільником Міністерства культури, в якому працював майже 10 років, а й бути причиною самого його створення!
Юний Андре підробляв у букініста на набережній Сени. Там і набрався любові до книг, навчився цінувати літературу, розбиратися у важливому, почав сам писати.
У хлопцеві пульсувала авантюрна жилка, бажання збагатитися, здобути собі становище у світі. Він вмів тонко відчувати мистецтво, створювати резонансні, навіть скандальні події, грати на межі правил і поза ними. Мальро грався зброєю, алкоголем, опіумом. Змінював жінок та брав участь у війнах.
У 1919 році він почав працювати на книготорговця і видавця Рене-Луї Дойона, який спеціалізувався на рідкісних книгах . Там познайомився з любителем окультизму Максом Жакобом, який і став предметом першої статті Мальро. Андре відвідує художні кола столиці, всюди дозглядає старовинні і сучасні твори мистецтва і дуже вільно відвідує заняття в музеї Гіме (Musée Guimet) і в École du Louvre . Дойон, роботодавець Мальро заснував в 1920 році свій журнал "La Connaissance" і дозволив Мальро дописувати там у якості штатного куломніста: невеликі нариси з теорії літератури, критичні звіти і перша проза.
Ще за рік Мальро працює вже на інше видавництво літературним редактором. Посада дозволяє йому обирати твори для друку і молодий чоловік провертає свою першу аферу. Він начебто знаходить у букіністів неопублікований ніколи раніше щоденник чи то записки Бодлера і видає їх малим накладом, відразу привертаючи чималий інтерес до цього факту. Авторство Бодлера у цьому випадку так і не було встановлене.
Десь у цей час він знайомиться зі свою першою дружиною Кларою. Вони обоє працюють для авангардного журналу "Action". Вона,як перекладач, він – автор статтей. Тут обоє заводять знайомства з Пабло Пікассо, Жаном Кокто, Луї Арагоном.
Молода пара починає подорожувати і витрачати гроші Клари.
Андре не полишає думки розбагатіти. Надихнувшись відвідинами музею Гіме він планує втамувати свою спрагу до пригод та можливого багатства дуже ексцентричним способом. З дружиною та другом дитинства, вони вирішують податися в Індокитай, і у камбоджійському храмі Бантеай-Срей вирізають пилкою тонну різьблених каменів і чотири великих шматки барельєфів, щоб продати колекціонерам у Європі та Америці! Він навіть заручився попередньою згодою клієнтів.
От тільки з цього нічого не вийшло! Храм вони таки понівечили, але довезли награбоване лише до границі. Де й загриміли у в’язницю. Мальро на три роки, його друг на 1,5, Клару, як одружену жінку, яка мала обов’язок слідувати за чоловіком, визнали невинною та випустили. Вона повернулася до Франції, підняла на ноги всіх впливових друзів-інтелектуалів, які писали петицію, що вимагає привілейованого статусу для « тих, хто сприяє збільшенню інтелектуальної спадщини їхньої країни(Франції)»! Тож, терміни скоротили: Мальро відсидів 1.5 року, його друг 8 місяців, після чого щасливо повернулися до Франції.
Пригод було багато. Мальро брав участь у іспанській громадянській війні, мобілізований у другій світовій, потрапив у полон і зник з радарів до 1944 року. Тоді знов несподівано з’явився, організував танкову дивізію і став близьким соратником де Голля.
З Хемінгуеєм поділяв захоплення зброєю та алкоголем, з Екзюпері - любов до літаків та до Луїзи Вільморен.
На початку 1931 року в галереї Нового французького журналу, нещодавно створеної Гастоном Галлімаром, проходить виставка готико-буддійських творів мистецтва, які Мальро привіз зі Сходу, куди він двічі подорожував з Кларою, в 1929 і 1930 роках. Про походження експонатів багато не розповідає, офіційна версія -знайшов. Мальро вивозить предмети мистецтва з країни їх походження, минаючи митницю, в разі необхідності, підкуповуючи митників. Тоді це була доволі поширена практика. ВІн продає предмети мистецтва і,очевидно,непогано на цьому заробляє!
Пише і видається, його романи користуються успіхом. У рік, коли народилася донька, він отримує ще й Гонкурівську премію за «La Condition humaine» .
Після Другої світової війни його дружба з Де Голлем міцнішає і закінчується тим, чим я почала дану статтю – міністерством культури!
І от тут Мальро був на своєму місці! Це чи не єдиний міністр культури, ім’я якого увійшло в історію.
Він придумав і практикував виїзні експозиції. Джоконда за його сприяння подорожувала до США, Китаю та в Радянський союз, завдяки чому її популярність зросла у десятки, сотні разів!
Його методи завжди були на межі законності. Ніхто не знає ,як йому це вдавалося, але завдяки Мальро, музей Оранжері отримав багату приватну колекцію картин Жана Вальтера і Поля Гійома. А вже завдяки колекції музей отримав автономний статус національного і відділився від Лувру!
Зелені красиві жіночі скульптури авторства Майоля у саду Тюільрі теж його рук справа! А наче ж, завжди там були, правда?
Опера у той час втратила популярність і Мальро знав, що трохи скандалу покращить ситуацію. Він попросив свого друга Шагала розмалювати стелю у Опері. Громадськість прийняла факт з обуренням. Нікому не сподобалася робота Шагала, але у Оперу люди пішли!
Знаменитий Ле Корбюзьє, відомий своїми новаторськими ідеями у дизайні та архітектурі, мріяв перебудувати старий і добре знаний нам Париж у більш зручний, просторий, прямий без зайвих прикрас. Цілий квартал Маре у разі затвердження проекту зрівняли б із землею, щоб побудувати нове майбутнє. Також Ле Корбюзьє мріяв знести і будівлю сучасного музею д’Орсе !
Міністр Мальро,незважаючи на дружбу з архітектором, проекти відхилив, пояснюючи: "У нашій цивілізації майбутнє не протистоїть минулому, воно воскрешає його. В архітектурі ізольований шедевр може бути мертвим шедевром» .
Тож, постать Мальро дуже контроверсійна, але без нього Париж і Франція мали б зараз геть інший вигляд!
Текст готувала Mariana Gevak
Коментарі
Дописати коментар