Неймовірна історія Терези з Лізьє

Сьогодні я планувала вам розповісти зовсім іншу історію, але переглянула вчора ввечері разом з аудиторією у майже 2,5 мільйони глядачів дуже цікаву передачу і вирішила написати про її героїню.

Особа, що настільки зацікавила французів та прикувала їхню увагу на довгих дві години до екранів телевізорів.

Особа, настільки особлива, незвична і непримітна одночасно, що навіть, видається геть поза темою нашої сторінки та спектром зацікавлень.

І тим не менше, сьогодні я вам розповім про святу Терезу, французьку дівчинку, яка жила дуже скромно, померла у ранньому віці, а після смерті зазнала всесвітньої слави завдяки написаній власноручно книзі.

Отож, перенесемося у Нормандію кінця XIX cт.
У одному з її містечок жила молода і дуже релігійна родина. Обоє мріяли присвятити своє життя Богові, та врешті-решт вирішили жити разом, як брат із сестрою, під одним дахом. Чоловікові на цей час уже 35, він годинникар, дружині 26 і у неї своя крамниця мережива. Їхній духівник переконує, що основне призначення родини —народження дітей, тож вони таки починають звичне супруже життя.

Четверо перших дітей —хлопчики—померли у ранньому віці. П’ятеро молодших дітей—дівчата —всі виросли і стали монахинями у різних монастирях!

Будь-якій сучасній людині, а тим більше атеїсту чи агностику вже на цьому етапі історія виглядатиме дивно і незвично.

Родина тим часом жила своїм буденним життям. Тереза наймолодша з усіх дітей, народилася 2 січня 1873 року. У віці двох місяців у неї виявилася неперносимість материнського молока і батьки змушені були віддати її до годувальниці. Через рік дитина повернулася додому і, як це буває з наймолодшими, стала загальною улюбленицею родини.

Ніщо не віщувало біди, та у 4.5 років мала Тереза втрачає маму, яка померла від раку грудей. Вся родина дуже важко переживала цю втрату, але Тереза найважче. Вона закрилася у собі. І так дуже інтровертна, дитина практично перестала контактувати з зовнішнім світом. Її вихованням займалися старші сестри і найстаршу Полін, вона обрала своєю матір’ю і відповідно до неї зверталася. Деякий час усе йшло добре.

Дівчинка пішла у школу, мала хорошу підготовку від сестер, відповідно зіштовхнулася із дитячою заздрістю і злобою, на які не вміла реагувати. Контакти із середовищем давалися Терезі складно. Згодом вона напише, що ці шкільні роки були найсумнішими у її житті.

Теперішня медицина, мабуть, поставила б діагноз надзвичайно вразливій та замкнутій дівчинці, у той же час все вважалося нормою.
Критичний момент наступив, коли Полін (нова мама) оголосила про свій намір залишити дім і вступити до монастиря кармеліток. Якщо тато радів такому вибору доньки, то Тереза панічно боялася втратити ще одну близьку людину.
Після відходу сестри, дівчинка важко захворіла. Тереза мало їла, погано спала, в неї з’явилися симптоми хвороби, яку місцевий медик визначив як «серйозне захворювання, що не зустрічається у дітей». Кілька разів на день Тереза страждала від нервових зривів, нападів страху та галюцинацій. У день постригу Полін Тереза, однак, почувалася добре, випромінювала ентузіазм і взяла разом із сім’єю участь у події. Проте наступного дня її стан настільки погіршився, що лікар та її батько почали думати про початок психічної хвороби. Усі медичні засоби виявились безсилими. Однак 13 травня 1883 року Тереза побачила, як статуя Богородиці посміхнулась до неї, і в той момент вона одужала.
Наступного року деякі ознаки хвороби повернулись, коли «третя мама» — ще одна її сестра Марі — теж стала кармеліткою. Все знову минулось раптово на Різдво 1886 року.
Дівчинка хоче вступити до монастиря, але вище духовенство не дає дозволу, бо їй щойно виповнилося 14. Тереза здійснює прощу до Риму. Через Париж, де вона мала змогу бачити красиву архітектуру, модні нові магазини і навіть перші ліфти у них. Венецію, місто, яке зачаровує і надихає практично усіх, але Тереза вважає його сумним. Всі ці світські дива її зовсім не надихають.
У Римі, на аудієнції з Папою Римським вона практично у екстазі припадає до його туфлі з поцілунком і пристрасно просить дозволити їй достроково вступити до монастиря.
Після дозволу папи, місцева влада вже не чинить опору і дівчина стає послушницею у місцевому монастирі кармеліток. Вона щаслива.

Затьмарює її щастя лише раптова психічна хвороба батька, якого забрали у спеціалізований заклад і цей факт приносить страждання усій родині, включно з батьком у моменти просвітлення.

Тереза пише вірші, п’єси, сценарії. 1894 рік оголошений у Франції роком Жанни д’Арк, церква нарешті визнала її заслуги, вірні отримали можливість молитися до неї. Тереза, захоплена постаттю Жанни з дитинства, пише п’єсу на її честь, виступає режисером та однією з акторок постановки.

У цей час помирає її батько і нарешті ще одна сестра Селін, яка до цього жила вдома, отримує можливість приєднатися до сестер. Селін захоплюється фотографією. Їй навіть дозволили взяти з собою за двері монастиря об’ємний на той час фотоапарат, на який вона знімала надалі всі події общини і зокрема свою сестру, тому до наших днів збереглося багато світлин того часу. Серед них Тереза у образі Жанни д’Арк, яку вони зробили після спектаклю. Це фото ще відіграє свою роль у житті дівчини.

Приблизно в той же час на прохання сестер вона складає близько дванадцяти віршів і чотири п’єски для рекреацій. Тереза стає визнаним «поетом» громади, а після успіху другого спектаклю про Орлеанську діву сягає «вершини слави». Літературний жанр не має для неї великого значення: листи, вірші, п’єси для рекреацій або мемуари для матері Агнес. Скрізь, «не піклуючись про стиль», вона висловлює своє серце, свої бажання, свою гарячу любов до Господа.

Але разом з тим, Тереза роздумує: «Мені в голову приходили найшкідливіші матеріалістичні міркування: наприклад, що наука буде постійно розвиватися і колись пояснить все природним чином. Знайдеться абсолютний розумний аргумент для всього вже відкритого і того, що ще належить відкрити..»

Поза межами монастиря ж у Франції вирує життя. У рік принесення Терезою чернечих обітниць (1890) Ернест Ренан, про якого ми писали раніше і завдяки якому держава нарешті відділилася від впливу церкви, публікує «Майбутнє науки».
З недавніх пір весь католицький світ зворохоблений «справою Діани Воган». Молода жінка, учасниця секти франко-масонів, опублікувала в 1895 році «Мемуари колишньої мандрівниці, [...] що викривають сатанинські таємниці і обряди демонічних Трикутників». У цій книзі вона розповіла про свої неймовірні пригоди в світі диявола і про своє навернення завдяки Жанні д’Арк. Відтепер вона присвячує всі сили викриття і боротьбі з тим, чому колись поклонялася. Після виконання цієї місії вона думає піти в монастир.
Тереза надзвичайно зворушена цією історією, вона вирішує заохотити і підтримати молоду жінку, надіславши їй листа підтримки та своє фото у костюмі Жанни д’Арк.

У цей же час такий собі Лео Таксиль Léo Taxil — французький письменник, журналіст і громадський діяч, відомий противник католицизму і клерикалізму розгортає свою діяльність. З метою дискредитувати Римо-католицьку церкву , він задумує багаторічну аферу, за якою затамувавши подих, стежить весь католицький і не лише світ.
Спочатку у Парижі він видає книгу, яка повинна була показати читачам негативні сторони папства. Це своєрідна історія папства майже за дев’ятнадцять століть. Метою Таксіле було показати похмуру картину:« ... брехня, зрада, вбивство, користолюбство, розпуста – ось основні діяння тих, хто проголошував себе намісниками Бога на землі, проповідував терпіння, лагідність і смиренність. »
Далі ним написані сатиричні антирелігійні памфлети: «Любовні пригоди папи Пія IX», «Син єзуїта», «Сімейство Борджіа», «Сумнозвісний Лев XIII і п’ять мільйонів каноніків»
Чи ненайвідомішими творами Лео Таксіле були « Кумедна Біблія » ( фр. La Bible amusante) де він висміює текст Старого Завіту , крім того, вказуючи на неточності в розумінні цієї книги людьми і «Кумедне Євангеліє, або Життя Ісуса» ( 1884 ) , де предметом пародії виступає Новий Завіт.

І тут раптом у 1885 році Лео Таксиль заявляє про свій перехід в католицизм! Він прийнятий в лоно католицької церкви, відрікся від своїх колишніх робіт, які він писав для антиклерикальних союзу. Лео навіть написав ряд творів, в яких викривається масонство , описуються таємні зв’язки масонів з Сатаною , приховане процвітання сатанізму серед послідовників тамплієрів . Найбільшою працею Таксіле в цей період стала книга «Диявол в XIX столітті», в якій описувалися покаянні одкровення міс Діани Воган, верховної жриці масонського таємного товариства « Палладіум», члени якого віддавалися сатанинським ритуалам і виношували плани про світове панування. Книга була написана під псевдонімом «доктор Батейль» і мала великий успіх.

Стежите за руками?

У 1896 році він став одним з організаторів антимасонського церковного конгресу в Тренто . Деякі делегати цього конгресу висловили сумнів в існуванні Діани Воган і достовірності її книги. У відповідь на це Таксиль пообіцяв представити міс Воган громадськості на засіданні в Великому залі Географічного товариства в Парижі 19 квітня 1897 року. У своїй промові на цих зборах він заявив, що протягом останніх дванадцяти років розігрував католицьку церкву за допомогою двох своїх друзів, доктора Карла Хакса і професійної друкарки Діани Воган, яка зіграла роль розкаяної «палладистки».
А для ще більшої зневаги над католицькою церквою впродовж його промови єдиною прикрасою на стіні була фотографія з зображенням Терези у образі Жанни Д’арк, яку та так великодушно відправила новонаверненій овечці.
Незважаючи на власне викриття, багато хто відмовлявся вірити визнанням Таксіле і елементи створеної ним теорії змови масонів-палладистів використовуються прихильниками подібних теорій до сьогодні.
Тереза дізналася про все із газет і її й так не стабільне психічне та фізичне здоров’я похитнулося ще більше. Власне, цього року вона й померла, вимучена туберкульозом у віці 24 років. Поховання було скромним і на цьому історія могла б закінчитися без особливих вивертів.

Та найцікавіше було попереду.
Після смерті Терези, сестри знайшли у її келії кілька списаних зошитів, у яких вона записувала своє життя, внутрішні переживання, роздуми. Після прочитання всім колективом та редагування сестрами, матеріал вирішили оформити у книгу з невеличким накладом у 2000 (уявіть! ) примірників. Їх разом зі сповіщенням про смерть мали намір надсилати у різні монастирі, як було заведено у їхньому статуті.

Тож, кілька місяців по смерті Терези вийшла книжка «Історія однієї душі».

На превеликий подив самих кармеліток та всього іншого світу, книжка раптово завоювала неймовірний успіх. Вона стала такою популярною, що друкували тираж за тиражем і на сьогоднішній день загальний наклад становить 500 мільйонів примірників, на 50 мовах світу!

Книга справляла надзвичайне враження на читачів, вони відчували духовне натхнення, піднесення. Ключовим у духовному досвіді Терези став так званий «Малий шлях» — досягнення святості, що не передбачає великих публічних діянь, таких як мучеництво, місіонерство тощо.

Листи на адресу монастиря спочатку надходили десятками в день, а згодом сотнями! Ширилися історії про зцілення та вислухані прохання. На 1910 рік, всього лише 13 років по смерті, Тереза була відома у всьому світі! Церква мусила прийняти міри: провели ексгумацію тіла під пильним наглядом церковників та поліції. Офіційно засвідчено, що з могили розповсюджувався аромат квітів.

У місті Lisieux збудували величезний прекрасний храм, який мав зберігати мощі Терези і вміщати всіх охочих паломників. А їх не бракує й досі! Щороку сюди стікається мільйон відвідувачів! Деякі залишають прохання, більшість подяки і подарунки.

Церква визнала Терезу святою, а ще — однією із чотирьох жінок, що удостоєні титулу Учитель Церкви!

Одного разу ще на могилу до Терези на муніципальному кладовищі паризька повія привела осліплу шестирічну дівчинку. Дівчинка плакала і просила її вилікувати. Тереза вислухала прохання дівчинки і зір до неї повернувся.

Дівчинку знають у всьому світі під іменем Едіт Піаф.

Співачка все життя була віддана своїй покровительці, завжди тримала її іконку вдома біля ліжка, а маленьку статуетку щоразу брала з собою за куліси перед виступами.

Книгу «Історія однієї душі» адаптували для театру та кіно. У 1989 році вона навіть отримала премію Французької академії!

Вибачайте, за надто довгий і густонасичений текст, але мене дуже вразила ця історія, що я не пошкодувала часу, поділитися нею з вами. ❤️

Буду рада вашим враженням.

Текст готувала Mariana Gevak для Літературні прогулянуи в Парижі 
Передрук можливий,лише за умови посилання на авторство.