Привид Лувру

Знаєте, хто зараз прогулюється порожніми залами та коридорами величного Лувру та насолоджується світовим мистецтвом і тишею?... Ні, не вгадали!

Привид Лувру! Можливо, саме зараз у нього скайп-паті із Привидом Опери, і вони разом попивають улюблені коктейлі, задравши ноги на стільці.

Хто ж такий, цей Привид? Його звати Бельфегор. Ще до пандемії коронавірусу він носив чорну маску на все обличчя так, щоб ми не могли його ідентифікувати. Одягався в усе черне та лякав музейних охоронців своїми безшумними переміщеннями у чорному балахоні та чорному головному вбранні за псевдо-давньо-єгипетською модою.

Звідки він взявся? І що хоче? У нього давня історія, цікава генеалогія, яка сягає ще біблійних часів: у Старому Заповіті Бельфегор (чи Бааль Фегор) – це «огидний ідол, якого шанують євреї, що прийшли з Єгапту», «диявол, що вчить людей приносити людські жертви». Згодом він з’являється в якості героя в літературі Ренесансу у Макіавеллі та у баснях Ла Фонтена.

Але нас цікавить, як Бельфегор, такий могутній персонаж, перетворився на вульгарного привида? Цьому перетворенню він має завдячувати бретонському (французькому) письменнику Артюру Бернеду (Arthur Bérnède), який написав у 1927 р. роман, скромно його назвавши «Бельфегор». Бернед очевидно позаздрив гучному успіху романа «Привид Опери» Гастона Люру (до речі, ми ходили в Оперу з нашими літературними прогулянками, слідами цього привида, розгадували загадки...). Так із небуття потрапив до музею Бельфегор:
«У Луврі – привід! Такою дивною пліткою, що пробігла національним музеєм, почався ранок 17 травня 1925 року...»

Автор представляє свого героя, як якесь паранормальне явище: «він то зникає, то з’являється знову, лякуючи охоронців музею, детективів, журналістів, поліцейських, які переслідують його, але їх пулі не можуть досягнути цілі». Згодом з’ясується, що Бельфегор – це не привид, а справжня жінка, переодягнена у фантома, яка шукає «скарби королів династії Валуа». Звісно, скарб цей не існує.

Кінематограф не зміг залишитися осторонь такої «сенсаційної» історії, і в 1965 році зняли телевізійний серіал, де головну героїню грає зірка Сен-Жермена 50-х років, відома французька співачка Жульєтт Греко. 

У 2001 р. ви могли побачити фільм із улюбленецею багатьох - Софі Марсо. Легенда Бельфегора зачарувала кілька мільйонів глядачів. Зараз на карантині це не надто інтелектуальне, але красиве та розважальне кіно може прикрасити ваш вечір! Пройдіться разом із Бельфегором залами Лувру! Нехай він вам полоскоче нерви! А ми обов’язково зустрінемося пізніше і розкажемо вам нові цікаві історії!