Амабль Тастю. Як жінці заробляти літературою у 19 столітті

Якось на відпочинку я переглядала книжні полиці у нашому тимчасовому орендованому житлі. Книги там були великі, красиві, у добротних обкладинках із золотими буквами. Поміж виданнями Жюль Верна, Бальзака, Жорж Санд я натрапила на об'ємну, гарно оформлену «Подорож до Франції» мадам Амабль Тастю 1846 року.

Хто вона ця жінка, яка знайшла своє місце серед найкращих й імени котрої практично ніхто з сучасників не пам’ятає?

Амабль Тастю - французька письменниця, авторка двох поетичних збірок,власниця нагороди французької академії за красномовство, це жінка, яка ще у 19 столітті заробляла на життя письмом!

Її критикували, Шатобріан та Гюго присвятили їй свої творіння, вона читала свої вірші у літературних салонах перед вершками інтелектуального Парижу тієї епохи.

Народилася 31 серпня 1798 року у місті Мец, у сім’ї керуючого продовольством армії Жака-Філіпа Воярта і Жанни Амабль Бушотт, сестри військового міністра Жана-Батіста Бушота.
У віці чотирьох років вона втратила матір, а ще за 4 роки батько одружився вдруге. З Anne-Élisabeth-Élise Petitpain, письменницею з Нансі. Амабль Воярт була обдарованою дитиною. Вона читає з чотирьох років, складає свої перші вірші в дев'ять,а перші поеми в тринадцять. Дівчинка рано втрачає матір, але батько явно піклується про те, щоб вона розвивала свій інтелект і культивувала свої таланти. Їй допомагає та стимулює і молода мачуха, яка ділилася своїм знанням англійської, німецької та італійської мов. Таким чином, буржуазне середовище забезпечує їй ґрунтовну освіту, яку доповнює та збагачує серйозний характер і природна критична чутливість.

У 1816 році Амабль вийшла заміж за Жозефа Тасту, видавця з Перпіньяну. Мадам Тастю була членом Національної академії Меца, її літературні успіхи незабаром відкривають їй двері паризьких салонів, в тому числі і в салон мадам Рекамье, французької світської левиці. ЇЇ знаменитий літературно-політичний салон, в той час був інтелектуальним центром Парижа, а ім'я господині стало символом, хорошого смаку та освіченісті. То ж було великою вдачею отримати запрошення у святая-святих французької столиці.
Потім вона потрапила й у Сенакль, де головує Шарль Нодьє і там Амабль читає свої вірші. «Сенакль» - перше об'єднання французьких романтиків - в якому переважали представники дворянської літератури 1820-х років. Це об'єднання, що розпалося до початку 1830-х років, зіграло значну роль в боротьбі нової школи проти класицизму. Друкованим органом «Сенаклю» був журнал католицького і монархічного напряму «Французька муза» ( фр. La muse française ), у який мадам Тастю регулярно дописувала.

Шатобріан і Віктор Гюго присвячують їй свої вірші, Бенджамін Констант і Ламартін адресують їй найтепліші похвали, Беранже стає одним з її кращих друзів. Письменниця співпрацювала не лише з «Французькою музою» а й з «Mercure de France» , дописувала на теми рівності та освіти для жінок.
Попри такий заманливий опис, не все у житті складалося гладко. Амабль запрошували у салони, присвячували їй вірші та все ж поклонялися швидше їй, як молодій красивій, освіченій жінці,музі, аніж поетці. Авторка читала свої вірші, слухала похвали, але навіть її близькі друзі вважали, що поезія це виключно чоловіча справа і у жінок для цього недостатньо таланту. Стверджували,що Амабль всього лише вдало імітує те, що почерпнула з поезії Гюго!

У одному з листів Бальзака ми знаходимо таку думку. Він, чи не найкращий друг Жорж Санд , пише, що являється одним з тих, хто вважає, що ні Мадам де Сталь, ні мадам Жорж Санд ні своїми життями, ані творчістю не стерли ще жалюгідної відстані між двома статями і не досягли рівності, якої так прагнули.
І це була жорстка правда! Жінки не могли собі дозволяти навіть у творчості проявляти весь спектр емоцій, почуттів та світоглядних принципів, не ризикуючи репутацією. Їх називали то розбещеними, то занадто строгими, розумними, манірними і звісно, менш талановитими. У такому принизливому становищі знаходилися навіть найталановитіші поетки того часу.

Все ж Амабль гойдається якийсь час на хвилях слави. Перші вірші, опубліковані в 1826 році, зустріли похвалами (у Le Globe, Les Débats). Можна дивуватися, але романтична любов практично не займає місця у її творчості. Автобіографічні вірші висловлюють насамперед любов... до поезії, поетичного письма, розчарування жінки-письменниці, яка відчуває себе зобов'язаною пожертвувати своїм літературним честолюбством заради домашнього щастя, щоб залишатися у відповідності зі стереотипами. Поема "Ангел-Хранитель", яку Сент-Бев вважає шедевром, розвиває тему конфлікту між двома покликаннями або, більш широко, між мистецтвом і жіночим реальним життям. Можливо, це і було причиною
успіху...

Аж до 1830 року, коли збанкрутувало видавництво її чоловіка за адресою 36 rue de Vaugirard у Парижі, Амабль вважала себе поеткою. До слова, саме він і видав дві збірки поезій своєї дружини у 1825та 1826 рр.

Забезпечене життя закінчилося і нова реальність змусила Амабль зайнятися більш приземленою роботою : антологіями, підручниками. З цього моменту її популярність поетеси падає.
Проте її «Eloge de Mme de Sévigné» увінчана нагородою французької Академії в 1840 році, і цим зробила її першою жінкою, з часів мадемуазель де Скудері, яка завоювала премію за красномовство.

Тож Амабль відмовилася від поезії, щоб жити за рахунок свого пера, звертаючись до областей, куди дорога жінкам вже не була закрита, а саме до газетних статей, перекладів ( крім англійської вона знала ще й німецьку та італійську) та до педагогічної літератури. Її «Подорож до Франції» довгий час буде служити підручником географії в школах, а також уроками історії Франції. Вона писала підручники з італійської та німецької літератур, абетку, про дошкільну освіту, переклала для французів «Робінзона Крузо» Даніеля Дефо. Вся ця робота і зробила її важливою, хоч і забутою зараз письменницею.

Овдовівши в 1849 році, вона приєдналася до свого єдиного сина, якого супроводжувала у його дипломатичних місіях на Близькому Сході .Авторка відвідала Кіпр, Ясси, Молдову, Багдад, де вона пробуде 5 років, Белград, Сербію, Олександрію…

Під кінець повернулася до Франції у Палезо, де вела активне соціальне життя аж до смерті в 1885 році.

Сподіваюся, вам було цікаво відкрити для себе ще одне жіноче ім’я у французькій літературі.

Джерело Літературні прогулянки в Парижі