Ми живемо в дивні часи... я довго думала, яку історію вам розказати. Адже сьогодні «літературні детективи» мають шанс перетворитися на Шахерезад новітніх часів... історій багато, але з чого почати? Місяць березень ще не скінчився, і він традиційно присвячений жінкам.
Ви навряд чи знаєте цю жінку – поетку та письменницю, хазяйку популярного літературного салону. Навіть далеко не всі французи про неї пишуть. Проте вона залишила дуже помітний слід у паризькому літературно-богемному житті. Одного разу почувши про неї, вона вам частенько траплятиметься в біографіях інших знаменитостей.
Вона прожила 95 років і шістдесят із них вона тримала салон на вулиці Жакоб, на вулиці, не такій помітній, як бульвар Сен-Жермен, але щільно заселеної привидами відомих персонажів, які там колись жили.
Вона народилася у 1876 р. в Огайо, в Сполучених Штатах, в дуже заможній сім’ї магната залізничних доріг. Її звали Наталі Кліффорд Барней. Ще в юному віці Наталі разом із матір’ю та сестрою переїзджають до Парижа. Вона добре вивчить французьку мову і вирішить на ній писати. У 1900 р. вона публікує свою першу поетичну збірку під назвою «Кілька портретів – Сонети жінки», присвяченої винятково жінкам, зокрема актрисі Сарі Бернар.
Коли її батечко дізнається, про що її книга, він викупає та знищує увесь наклад книги. Але це не зупинить уперту Наталі. Через два роки, у 1902 р. у неї стається «рецидив» - вона випускає книжку «П’ять коротких грецьких діалогів», де вона віртуально спілкується із давньогрецькою поеткою Сапфо... Але цього разу батько помирає, залишивши їй чималий спадок. Наталі стає фінансово незалежною жінкою, яка може дозволити собі жити, як їй заманеться. Що вона і робитиме все своє довге та насичене життя.
Коли хтось бажає економічної свободи, він чи вона їде за «американською мрією» у Сполучені Штати. Коли хтось шукає особистої свободи, права бути самим собою, то шукають «паризької мрії». Поєднання особистого багатства та вільного життя в Парижі дає вам в сумі феномен «американок в Парижі». Цей феномен створювався десятиріччями, якщо не століттям з гаком. Американки досі обожнюють Париж і щедро пишуть безліч книг про місто...
Алк повернемося до Наталі. Чим же вона цікава? Отримавши те, що про що абсолютна більшість жінок її часу могла лише мріяти – повну свободу, Наталі перетворює своє життя на витвір мистецтва. Вона – багата, розумна, красива, смілива, навіть зухвала, і цікавиться тільки талантами та розумом чоловіків, не більше. Вона любить жінок і поводиться, як справжній плейбой, не визнаючи моногамії в стосунках. Коли вона хоче звабити Ліан де Пужі, знамениту паризьку куртизанку, коханку принців, герцогів та магнатів, Наталі переодягається у флорентійського пажа, пробирається до дому до Ліан і представляється служницею Сапфо.
Куртизанка здається... у 1901 р. Наталі видає книгу «Сапфічна ідилія», де вона описує цю історію. Книга стає бестселером, її перевидадуть 69 разів! Пристрасть, зваблення і насалода – наріжні камені її життя. Вона залишить по собі збірки поезій, афоризмів та мемуари.
У 1909 р. Наталі оселяється на вулиці Жакоб, у двоповерховому будинку із садком, де знаходиться маленький храм, на якому вона напише «Дружба». Скромна будівля, як на статки Наталі, але очевидно зручна, аби заснувати там літературний салон, де збиратимуться знаменитості кожної п’ятниці з 16.30 до 20 години. За довгі роки існування, хто туди тільки не навідувався! Золотому переліку можна лише позаздрити: Колетт, Джойс, Гертруда Стайн, Айседора Дункан, Марина Цветаєва, Пеггі Гуггенхайм, Хана Орлова, Доллі Уайльд, Рене Вів’єн, Тамара де Лемпіка, Маргерит Юрсенар, Скотт і Зельда Фітцжеральд, Кокто, Андре Жид, Райне Марія Рільке, Труман Капоте, Сільвія Біч, Роден, Поль Валері, Франсуаза Саган... всіх і не перерахувати!
Феміністка та пацифістка, вона виступала проти війни. У книзі «Думки Амазонки» 1920 р. вона висловилася проти «колективного самогубства, організованого чоловіками». Її так і називали – «Амазонка». У 1927 р. вона організовує «Академію Жінок» на противагу «Французькій Академії», яка не пускала жінок до своїх лав.
В Наталі було багато коханок, серед яких Колетт, Рене Вів’єн та племінниця Оскара Уайльда Доллі, але майже п’ятдесят років тривав її зв’язок із самобутньою та меланхолійною американською художницею Ромейн Брукс. Про історію можна прочитати в книзі «Дикі дівчата» (Wild Girls) сучасної авторки Діани Сухамі (Diana Souhami).
Можливо, сьогодні ми не читаємо книг Наталі, але вона надихнула багатьох письменників, які взяли її за прототип для своїх персонажів.
Наталі дожила до 1972 р., до епохи дуже далекої від Прекрасної епохи її молодості! Вона похована на паризькому цвинтарі Пассі, де, до речі, спочиває наша співвітчизниця та героїня наших прогулянок – Марія Башкірцева...
Чи сподобалась вам історія? Пишіть у коментах!
Матеріал підготували Літературні прогулянки у Парижі, у яких ви завжди можете замовити цікаві екскурсії, рекомендації, бронювання у Парижі українською мовою.
Коментарі
Дописати коментар