Досвід,який я ніколи не повторю. Або візит у Palais de l'Élysée.

Цього року я загорілася ідеєю відвідати Єлисейський Палац- Президентську резиденцію.
Єдина можливість прожити таку авантюру - скористатися класною ініціативою під назвою Дні Європейської Спадщини.

Трохи історії з вікіпедії(щоб ви не шукали) для початку.
Ідея святкування Днів європейської спадщини належить колишньому міністру культури Франції Джеку Лангу. У 1984 році за його ініціативою були організовані Дні відкритих дверей у Франції, які пройшли під гаслом «культурній спадщині — нове життя». Експериментальний проект набув такого неймовірного резонансу, що одним роком пізніше ця ініціатива була запропонована на конференції Європейської ради як угода про захист архітектурної спадщини Європи. «Це проста і водночас приваблива концепція: запросити людей зазирнути за двері і вікна будівель, викликати в них цікавість до захопливої історичної спадщини. Нічого нудного або офіційного… Просто цікавий досвід для кожного», каже Ланг. 

1999 року, коли до організації Днів долучилася Європейська Комісія, була затверджена офіційна назва European Heritage Days (EHD) / Journées européennes du Patrimoine . З цього часу протягом вересня в кожній країні проходять численні події та заходи, присвячені різним темам. Їхній загальний принцип — не лише розкрити багатство та розмаїття спільної спадщини в контексті міжнародного культурного діалогу, а й привернути увагу до численних національних і регіональних особливостей.

Усі заходи в рамках Днів європейської спадщини мають відповідати наступним критеріям:

·         Дні європейської спадщини проходять у певні вихідні вересня;

·         Перевага надається об'єктам, які зазвичай не відкриті для громадськості;

·         У відкритих для відвідання спорудах мають бути підготовлені спеціальні заходи, такі, як нетипові екскурсії, виставки, концерти і шоу;

·         Відвідання пам'яток повинно бути безкоштовним;

·         Особливої уваги потребує залучення до програми підлітків і дітей шкільного віку;

·         Загальновживаний термін European Heritage Days повинен використовуватись у всій Європі;

·         Окрім того, має використовуватись відповідний логотип у рекламі.

У суботу та неділю 16-17 вересня 14 тисяч французьких пам'яток та закладів культури працювали безкоштовно. Це відмінна можливість побувати в закритих для публіки будівлях суду, торгівельних палатах, а також відвідати музеї та замки.

Окрім Лувру, замків Луари та Версальського палацу, в ці дні можна було відвідати штаб-квартири телевізійних каналів, старі в'язниці, фабрики та заводи, міністерства,  Сенат, Національну асамблею, теплиці Люксембурзького саду та школу танців паризької опери. Основним об’єктом для відвідин для багатьох поціновувачів прекрасного став Єлисейський палац.

Як і кожного року, Єлисейський палац став зіркою та рекордсменом днів Спадщини. Цього року за два дні відкритих дверей його відвідало понад 20 000 людей! Найраніші відвідувачі з’явилися ще о 3 годині ночі, щоб займити чергу і мати можливість першими зайти до палацу. 

Я прийшла о 10,00 ранку. Сповнена очікування і цікавості. На щастя, моїм очам не відкрилася повна картина кількості охочих,інакше я б втекла відразу! 

Вперше я була на перекритих  Єлисейських полях. Гуляла по самому центрі дороги, милувалася Тріумфальною Аркою і Луксорським обеліском абсолютно спокійно, не поспішаючи, на відміну від всіх інших днів, коли тут повно машин та  перехожих і глянути на пам’ятки ви можете хіба що у перебіжках,  між світлофорами. 

Все позначено стрілочками - не заблудитеся . Ось перший поліцейський кордон, побіжний огляд особистих речей, побажання натхнення на довгі години чекання. 

Простоявши з годину у черзі, я вперше розумію, що то справді на довго. Спохопилася, що маю посвідчення особи на всяк випадок, маю фотоапарат і телефон, але чомусь не подумала взяти пляшку води чи щось перекусити )

Вибігати з черги у пошуках їжі точно не варіант,бо люди хоч і не штовхаються, але й поперед себе пропускають дуже неохоче,а деякі не пропускають взагалі. То ж кому доказуватиму, що я вже тут стояла? 

На щастя, я людина терпляча і витривала. Години за три у нашому шматку черги з’явилася яскраво-зелена парасолька з двома дуже приємними і балакучими панами, що пропонували теплі напої(чай/каву), круасани, сендвічі,традиційні з шинкою та сиром. Продавці відвішували компліменти, жартували і всіляко скрашували нам очікування. Чай та бутерброд добряче підкріпили мій ентузіазм і я вирішила таки твердо дочекатися входу. А це було нелегко. До 15,00 години натовп хоч поволі, але рухався вперед. О третій пополудні все завмерло. На довгих десять хвилин. Потім вздовж пройшовся ввічливий поліцейський з поясненнями. Виявляється, ми мусимо чекати, бо в середину набилося вже стільки людей, що почалася тиснява і декому навіть прийшлося викликати швидку, яка чергувала поруч.

Зала для преси

Годину ми стояли нерухомо. Я б ніколи не повірила, що при +17 сонце може так немилосердно смажити! 

Дівчина поруч зі мною дочитувала розпочату вранці книгу Бюсі «Літак без неї», вредна пані, яка нікого не бажала пропускати вперед, нервово курила сигарету, обпершись на тимчасові поручні, повітря було наелектризоване, здавалося, зараз так і сипоне іскрами. Та чергу залишило аби людей з десять. Всі інші стійко чекали. Особисто мене рятувала фантазія, як я заходжу нарешті у Єлисейський палац, а Президент подає мені келих холодного шампанського)) (От що означає, наймолодший в історії Президент) За це я готова була ще трохи постояти на затерплих, одерев’янілих ногах.

Нарешті, все знов зарухалося. Чим ближче до контрольного пункту, тим помітніша концентрація жінок і відсутність(практично) чоловіків.
Черга поступово ділиться на дві нерівні частини, жінок перевіряють працівниці -жінки : витрушують все з сумок, переглядають гаманці та маленькі кишені, промацують одяг, та й вас загалом. Чоловіків висмикують з черги окликами, їх значно менше, вони проходять набагато швидше. Чомусь, як виявилося, і речей чоловіки мають у рази менше))

Нарешті все це позаду і ми нарешті бачимо позолочені ворота та золотого півня на верхівці. 

-І це все? –думаю розчаровано, адже цей пейзаж  у будь-який інший день я можу побачити максимум через п’ять хвилин після виходу з метро! А тут вже 6 годин у черзі й знову потрібно чекати! 

Тоді, на кінець, вже останній контроль і ми заходимо на територію парку. Нарешті ніхто не дихає у спину, ми маємо змогу розглянутися, помилуватися фонтаном, вдихнути свіжого повітря.
На вулиці помітно різко похолодало. Небо затягнулося  сизими хмарами. У будівлі палацу навстіж відчинені вікна, люстри виблискують позолотою та сяють тисячами маленьких вогників, що віддзеркалюються у кришталевих висячих сльозинах. 

Останній ривок! Невелика черга при вході в будівлю і цілі візиту досягнуто! Лишень ми прилаштовуємося у хвіст черги, як нас щедро окроплює холодна, осіння злива. Хлопець-індус люб'язно прикриває мою голову своєю парасолею. Так я до кінця черги й тримаюся біля нього, але це мало допомагає. Бо вода з парасолі скапує мені прямо за комір, тече річкою по спині і мені вже не хочеться навіть шампанського з рук самі знаєте кого!) 

Та коли я нарешті потрапляю всередину – забуваю про всі негаразди дня!  Там неймовірно гарно! Персонал ввічливий та усміхнений, готовий відповісти на будь-яке (пристойне) ваше запитання, навіть якщо ви питаєте тисячний раз за сьогодні.
Ми минаємо бібліотеку, кабінет першої Леді, залу нарад. Зупиняємося у золотому залі або ж у офіційному кабінеті Президента. Звісно, що всі хочуть зробити селфі, як же інакше. Без нього, то ти наче і намарно ті 8 годин у черзі простояв! ) 

Молоді люди перед нами йдуть ще далі - вони хочуть  зробити фото, на якому  крім них там більше нікого немає, а тому кадр за кадром йде у смітник, а черга за нами більшає. Нарешті відповідальний за кімнату просить їх рухатися далі і до символів влади дістаємося ми)))  Я не знаю, як у кого, але у мене було цілковите розуміння того, що працювати у Єлисейському палаці, це не привілей, а велика відповідальність. Тому я щиро і захоплено помилувалася  і скромно пішла далі до своїх не менш скромних і непомітних обов'язків.

Ну і зовсім трохи історії про сам палац. Вона цікава і рідко  пропонується у різного роду довідниках.
Отож, Le palais de l'Élysée - це колишній паризький особняк, розташований у  8-му окрузі Парижа. Це місце - офіційна резиденція Президента  з часів Другої республіки.

Побудований архітектором Арманом-Клодом Моллетом в 1720 році для графа д'Евре, Єлисейський палац має прославлену історію: він  був подарований Людовіком XV  своїй  улюбленій маркізі де  Помпадур в 1753 році, потім став княжим палацом Йоакіма Мурата, родича Наполеона І. Останній зробив в 1805 році з цього будинку  свою імператорську резиденцію. Тут також жив його племінник Наполеон III. Шарль де Голль вважав палац непристосованим для відведених  йому функцій. Палац був ґрунтовно перебудований напередодні Всесвітньої виставки 1899 року- тут з'явився Святковий зал. З тих самих пір вигляд будівлі майже не змінювався, з'являлися тільки технічні удосконалення: електрика, телефон, центральне опалення. Остання велика зміна сталася   при президенті Жискарі д'Естені- добре укріплений  підземний "Кабінет Юпітера" звідки головнокомандувач французьких збройних сил може віддавати накази про застосування ядерної зброї.

Що стосується внутрішнього оздоблення, то свого часу генерал де Голль вирішив використовувати Золотий салон, розташований на другому поверсі, в якості свого робочого кабінету - ця традиція збереглася. У колишньому музичному салоні мадам Помпадур щосереди засідає Рада міністрів Франції.

У західному крилі палацу розташовані зали для офіційних прийомів. У колишньому Зимовому саду даються протокольні президентські обіди. У східному крилі знаходяться особисті покої президентського подружжя.
Резиденція складається з 365 кімнат, оточена територією у 2,5 га і обслуговується тисячею персоналу.

 Якщо колись у Вас вистачить натхнення на відвідини - приходьте у вересні, на Дні Європейської Спадщини. Яскраві враження вам гарантовані!