Місця, що народили шедеври. Барбізон, Овер - сюр - Уаз (Частина перша)

  У Парижі не проблема знайти художній музей на будь - який смак. Від витоків і до сьогодення. У кожного свій шарм та атмосфера, але ніщо не зрівняється з місцями енергії, де творилися шедеври, згодом виставлені у музеях. 

Чотири живописних містечка тісно пов’язані з мистецтвом. Сьогодні мені хочеться розповісти про них. Найбільш об’єднуючий фактор - це те, що я у всіх цих місцях була й бачила на власні очі ! І всі вони мають стосунок до великих художників, імен яких ви не могли не чути.

Я не мистецтвознавець і все що бачу - сприймаю інтуїтивно.  Особливу любов у моєму серці займають імпресіоністи  й наближені до них за стилем художники. Цій любові я завдячую книгам Ремарка, що неодноразово вже повторювала. 

Міста, про які я збираюся розповісти, знаходяться у різних регіонах Франції і ви у жодному разі не зможете відвідати їх усіх за день чи два. Та якщо у вашому серці живе любов до мистецтва, ви цікавитеся творчим та життєвим шляхами митців,  любите гуляти слідами відомих людей чи шукаєте власну музу – то ці подорожі  можуть стати для вас натхненням і вашими місцями сили.

Отож, вирушаємо!

 Барбізон ( Barbizon)

Найперше попрямуємо у невеличке село Барбізон, що за шістдесят кілометрів на південний захід від Парижу,  на  окраїні лісу Фонтенбло. 

Заснування у 1815 році  нової номінації «Пейзаж» у Римській  премії пробудило у художників охоту залишати свої душні студії, й писати на природі.  А винайдення фарб у тюбиках дуже полегшило таку авантюру. Тікаючи від міської суєти, художники ставили мольберти на свіжому повітрі й малювали з натури. Вони зображували непомітні пейзажі й селян, що працюють  у полі, при цьому вивчали ефекти невловимого  світла й атмосферних явищ навколишньої природи. Багато художників барбізонської школи були несправедливо забуті ( хоч і були предтечами імпресіоністів, які згодом застосовували новаторську техніку їхнього живопису), але вони справили величезний вплив на розвиток пейзажного живопису в Європі.

Кажуть, що Барбізон і його пейзажі надихнули Клода Моне на створення картини «Сніданок на траві», як відповідь на однойменне полотно, написане кількома роками раніше Едуардом Мане.

У XIX столітті Барбізон складався лише з однієї вулиці, Рю-де-Барбізон, приблизно на  40 будинків, уздовж якої пролягала залізнична лінія. Єдиним готелем у якому і зупинялися художники була «Auberge Ganne», у якому зараз  розташовується музей. Його обов'язково  відвідати. У рамках візиту ви дізнаєтеся  історію мистецької колонії Барбізон,  історію мистецтва 19 століття і побачите повсякденне  життя художників у  готелі, включно з кімнатами, їжею, речами щоденного вжитку.

Cело цікаве не тільки своїм минулим. Сьогодні французи з усієї країни і безліч туристів з інших держав спеціально приїжджають в крихітний Барбізон для того, щоб ... підібрати собі додому оригінальний вишуканий елемент інтер'єру! Довго-довго вони гуляють по головній сільській вулиці, яка суцільно складається з маленьких художніх галерей, де можна не тільки помилуватися, а й придбати вподобану картину або скульптуру.

 Найдивовижніше, що навіть зовнішні стіни будинків на вулицях містечка самі по собі теж служать майданчиками для експозицій - прямо під відкритим небом вони прикрашені авторськими мозаїками із замальовками місцевого життя.

Більше про Барбізон не розповідатиму. Тут особливий дух, який можна відчути лише прогулюючись його  витоптаними стежками. Тому приїжджайте! Готелі і ресторани  на кожному кроці- не пропадете!

А хто не бував у лісах та замку Фонтенбло, маєте якнайкращу нагоду звернути й туди, бо це зовсім – зовсім поруч. Але тоді вже точно даруйте цим місцям свій повний вікенд.

Овер-сюр-Уаз  (Auvers- sur- Oise) 

Всього за 35 кілометрів від Парижу  розташувалася ще одне село, яке ви, безумовно, всі знаєте, навіть ніколи його не бачивши. Тут  прожив свої два останні місяці життя геніальний Ван Гог.

Художник настільки продуктивно працював, що за цей короткий час встиг написати майже 80 полотен! Між ними  «Портрет доктора Гаше»  і «Церква в Овері»

 

У листах до свого брата Тео він писав, що місця тут небаченої краси. І, знаєте, це справді так! Півгодини від мегаполісу, а пейзаж міняється до невпізнання . Широкі золотисті пшеничні поля, які Вінсент так любив малювати, спокій, солодке і чисте повітря, затишні колоритні вулички. 

Готель, де колись Ван Гог знімав найдешевшу кімнату, перетворився на мистецьку Мекку. Тут привітно і затишно. Стіни дворика обвиті плющем, з ресторану на першому поверсі сочаться приємні аромати, столики гостинно розкладені вздовж стіни припрошують, заманють, обіцяють насолоду.

 Але ви піднімаєтеся дерев’яними сходами вище, купуєте вхідний квиток, який гарантує вам ще й розповідь гіда і заходите у простору, прохолодну залу , де в очікуванні екскурсії можете проглянути весь сувенірний ряд, який, звісно ж, базується в основному, на творчості Ван Гога. Що мені дуже подобається, що у всіх подібних місцях є дуже багато тематичної продукції для дітей : книги, ігри, розвиваючі ініціативи. З вікна цієї зали гарно проглядається мерія,яку теж увіковічнив майстер на своєму полотні. А щоб ви ненароком не пропустили чогось цікавого, біля кожної пам’ятки є вказівники, і фотографії оригінальних картин.

Нарешті час візиту настав, гід відчиняє скрипучі двері і ми темним вузьким коридором з доволі крутими сходами піднімаємося вверх. Тут тхне пліснявою, вологістю і здається, що кажанами. Дерев’яні потріскані і потемнілі балки обплітає павутиння. Фотографувати тут заборонено. Дівчина-гід відчиняє кімнату художника. Маленька. Тісна. Вузька. Єдине джерело світла – невеличке вікно у стелі. Посеред кімнати самотньо стоїть крісло. Все. Враження дуже й дуже гнітюче.  Прямо до сліз. Але я вдячна, що цю кімнату залишили такою - без реставрації і прикрас. Це зриває  полуду з очей, просвітлює мозок.
Далі, у іншій кімнаті, облаштованій під міні кінотеатр,  можна переглянути кіно про митця, його останні місяці, творчість та  непросте життя.

Зовсім поруч - музей абсенту, але  у день моїх відвідин він був зачинений. Тому, хочу повернутися. У музеї продегустувати напій ви не зможете, але збоку у крамничці прикупити –так! Правда, сучасні види абсенту вже не такі токсичні, як у давнину, тому навряд чи вони допоможуть вам вивільнити творчу енергію, як  вважали колись .

Сонце схиляється до заходу. Саме час віддати останню шану художнику, помолившись на скромній могилі звичайного сільського цвинтаря.
Дорога до кладовища пролягає через парк,  у якому стоїть пам’ятник Ван  Гогу роботи відомого скульптора Цадкіна. Худа, хвороблива постать у рваному одязі, з мольбертом та фарбами у руках.

До могили йду пшеничним полем. Вітер гойдаєє колоссям, воно співає вічну пісню, вклоняється сонцю. Як і сотні років тому. Як і тоді, коли  його малювали вправні руки. 

Дві мовчазні кам’яні плити, обвиті зеленим плющем поєднали на віки люблячі братські серця. Вінсент і Тео. Старший і молодший. Художник і продавець картин.

Навколо ні душі, але мені чомусь зовсім не моторошно, а навіть спокійно й умиротворено.