Коли я відвідую якесь нове місце, відразу хочеться побачене розділити ще з кимось.
В уяві я веду розповідь,починаючи з першого кадру,який зловило моє око. Детальну, до дрібничок, до тріщини на старому будинку між віконною рамою і каменем.
Розповідаю про неймовірного кольору і глибини небо, про хмари,що позачіпалися за вершечки гір і висять, як химерні повітряні змії, що напнулися під силою вітру, щоразу міняючи форму, або ж як солодкі гірки збитих вершків, які так і хочеться злизати язиком і відчути неочікувано-цікавий смак зітканий з хвої, тремтливого повітря і туману.Згадую про гірські серпантини, після яких у голові паморочиться, наче після міцного вина,про людську вправність і таланти-бо будувати неймовірно красиві панорамні мости,класти бруківку,зводити архітектурні шедеври у часи геть не щедрі на новітні технології,варте поваги і захоплення.
А потім сідаю перед білосніжною вкладкою у ворді і не можу спромогтися на розповідь...
Всю дорогу нас супроводжував густий причепливий туман. Як ми не намагалися його позбутися-він не відставав. Було враження,що їдемо у нескінченному молочному тунелі і молоко каплями просочується крізь дах машини,крізь одяг і взуття ,і вже замість крові у нас тече туман. Тому ми їхали холодні і незворушні, без найменшого уявлення напрямку, краєвиду за вікном.
Друге розчарування прийшло з розумінням,що снігу нема! Нема зовсім.Десь там,високо біліли гірські вершини, вибачливо схиляли перед нами свої чубчики ,винувато світили голими хребтами.
Звечоріло, якось раптово впала темрява і ми проїхали потрібний поворот. Я вже навіть встигла нафантазувати,як ми поночі повертаємося назад у Париж,бо не знайшли свій орендований дім.
Але ж їхали ми таки на пошуки дива. Тому ,не буду вдаватися у подробиці,але нарешті, ставши щасливими власниками нашого гірського будиночку, ми на радощах затягнули валізи, познаходили подарунки(бо ж дідуся Миколая чекали) і в нетерпеливому очікуванні вклалися спати.
В уяві я веду розповідь,починаючи з першого кадру,який зловило моє око. Детальну, до дрібничок, до тріщини на старому будинку між віконною рамою і каменем.
Розповідаю про неймовірного кольору і глибини небо, про хмари,що позачіпалися за вершечки гір і висять, як химерні повітряні змії, що напнулися під силою вітру, щоразу міняючи форму, або ж як солодкі гірки збитих вершків, які так і хочеться злизати язиком і відчути неочікувано-цікавий смак зітканий з хвої, тремтливого повітря і туману.Згадую про гірські серпантини, після яких у голові паморочиться, наче після міцного вина,про людську вправність і таланти-бо будувати неймовірно красиві панорамні мости,класти бруківку,зводити архітектурні шедеври у часи геть не щедрі на новітні технології,варте поваги і захоплення.
А потім сідаю перед білосніжною вкладкою у ворді і не можу спромогтися на розповідь...
У Парижі високий рівень забрудненості, на вулиці сиро і сіро, дитячі канікули зовсім скоро, тож було вирішено зустріти свято Миколая і католицьке Різдво у Альпах.
Нам хотілося казки, різдвяного дива, м'якого лапатого снігу. Я вже уявляла,як ми з дітьми лежимо у глибокому снігу і натхненно робимо ангелів!Всю дорогу нас супроводжував густий причепливий туман. Як ми не намагалися його позбутися-він не відставав. Було враження,що їдемо у нескінченному молочному тунелі і молоко каплями просочується крізь дах машини,крізь одяг і взуття ,і вже замість крові у нас тече туман. Тому ми їхали холодні і незворушні, без найменшого уявлення напрямку, краєвиду за вікном.
Друге розчарування прийшло з розумінням,що снігу нема! Нема зовсім.Десь там,високо біліли гірські вершини, вибачливо схиляли перед нами свої чубчики ,винувато світили голими хребтами.
Звечоріло, якось раптово впала темрява і ми проїхали потрібний поворот. Я вже навіть встигла нафантазувати,як ми поночі повертаємося назад у Париж,бо не знайшли свій орендований дім.
Але ж їхали ми таки на пошуки дива. Тому ,не буду вдаватися у подробиці,але нарешті, ставши щасливими власниками нашого гірського будиночку, ми на радощах затягнули валізи, познаходили подарунки(бо ж дідуся Миколая чекали) і в нетерпеливому очікуванні вклалися спати.
Коментарі
Дописати коментар