Коли я відвідую якесь нове місце, відразу хочеться побачене розділити ще з кимось. В уяві я веду розповідь,починаючи з першого кадру,який зловило моє око. Детальну, до дрібничок, до тріщини на старому будинку між віконною рамою і каменем. Розповідаю про неймовірного кольору і глибини небо, про хмари,що позачіпалися за вершечки гір і висять, як химерні повітряні змії, що напнулися під силою вітру, щоразу міняючи форму, або ж як солодкі гірки збитих вершків, які так і хочеться злизати язиком і відчути неочікувано-цікавий смак зітканий з хвої, тремтливого повітря і туману.Згадую про гірські серпантини, після яких у голові паморочиться, наче після міцного вина,про людську вправність і таланти-бо будувати неймовірно красиві панорамні мости,класти бруківку,зводити архітектурні шедеври у часи геть не щедрі на новітні технології,варте поваги і захоплення. А потім сідаю перед білосніжною вкладкою у ворді і не можу спромогтися на розповідь... У Парижі високий рівень забрудненості, на ...
Подорожі Францією, про туристичні задоволення з перших уст